Синтезатор входить в історію британської поп-музики двічі: спочатку як машина з майбутнього, потім як щось, що молоді музиканти реально можуть собі дозволити
Synth Britannia простежує перехід, який здається неминучим лише після чотирьох десятиліть електронної поп-музики. До кінця 1970-х синтезатор уже мав значну історію в експериментальній композиції, прогресивному рокові та студійній музиці. Великі модульні системи могли бути дорогими, складними й асоціюватися з музикантами, чиї технічні установки більше нагадували лабораторії, ніж punk-клуби. Документальний фільм Benjamin Whalley для BBC Four 2009 року починається саме там, де ця асоціація починає руйнуватися.
Менші й доступніші електронні інструменти стають досяжними для музикантів, сформованих punk- і post-punk-підходами. Технологія більше не повинна символізувати віртуозну надмірність або інституційний експеримент. Молодий гурт може використовувати синтезатор саме тому, що невелика кількість людей здатна створити з ним звуки, недоступні звичайному гітарному складу. Результат — один із великих переворотів популярної музики. Інструмент, пов’язаний із футуристичною складністю, стає частиною лаконічної поп-музики. Приблизно дев’яностохвилинна структура фільму простежує цю зміну від підпільних електронних осередків через Gary Numan, The Human League, Depeche Mode, Soft Cell, OMD, Yazoo, New Order і ширшу культуру, яка зрештою перетворює синтезатори на звичайну мову мейнстриму.
Kraftwerk стають ключовим закордонним прикладом, бо показують електронну музику як ідентичність, а не демонстрацію обладнання
Британські музиканти-синтезаторники не винайшли електронний поп в ізоляції. Вплив Kraftwerk є центральним для документального фільму, бо німецький гурт уже продемонстрував, що електроніка здатна підтримувати цілісну естетику, яка охоплює ритм, одяг, образ, сучасний транспорт, архітектуру й контрольований виступ. Цей вплив глибший, ніж просто музиканти, які почули новий звук клавішних. Kraftwerk пропонують модель відмови від успадкованої рок-поведінки.
Гуртові не потрібен блюзовий гітарист у центрі. Вокалістові не потрібно наслідувати американські манери співу. Повторення може бути дисциплінованим, а не примітивним. Машини можуть бути видимими без перетворення виступу на ярмарок технологій. Для британських post-punk-музикантів, які шукають вихід із рок-умовностей, це визволяє. Цей зв’язок також робить Synth Britannia природним супутником обох документальних фільмів про Krautrock у цьому пакеті. Німецький електронний експеримент входить у британську молодіжну культуру й стає чимось новим, бо соціальні умови інші. Вплив — це переклад.
J. G. Ballard дає сцені уявну Британію ще до того, як музиканти створюють для неї саундтрек
Синопсис BBC прямо пов’язує ранніх електронних артистів із письменником J. G. Ballard, чиї бачення сучасної архітектури, відчуження, технології й психологічної дезорієнтації створили літературну атмосферу, дуже сумісну з постіндустріальною британською електронною музикою. Це історично корисно, бо synth-pop часто згадують через моду 1980-х, яскраві відео й відполіровані хіти. Документальний фільм починається на похмурішій території. Висотні житлові комплекси, індустріальні ландшафти, наукова фантастика й соціальна тривога Британії кінця 1970-х допомагають пояснити, чому електронний звук міг здаватися емоційно доречним, а не лише новим. Синтезатор може зробити місто чутним, не відтворюючи буквально заводський шум.
Ці художні взаємини також показують, як сцени розвиваються між різними медіа. Музиканти читають романи, дивляться фільми, вбирають графічний дизайн, а потім створюють пісні, чия мова завдячує уявним світам не менше, ніж іншим платівкам. Електронний поп був візуальним і літературним ще до того, як MTV зробив візуальну ідентичність комерційно обов’язковою.
Daniel Miller показує, що DIY не потребує гітари
Принцип punk "зроби сам" часто пов’язують із дешевими гітарами, маленькими лейблами й відмовою від технічної відполірованості. Робота Daniel Miller як The Normal та створення Mute Records показують інший шлях.
Електронне обладнання може служити DIY-культурі, коли музиканти використовують доступні машини, щоб обійти звичайні структури гурту. Людині не потрібно спочатку наймати барабанщика, басиста й гітариста, щоб зробити запис. Це змінює і звук, і економіку. Згодом Mute стає центральним для Depeche Mode та ширшого електронного каталогу, але його початок важливий, бо незалежна інфраструктура й електронна технологія розвиваються разом. Тому історія сцени в документальному фільмі безпосередньо пов’язана з питаннями незалежних лейблів, дослідженими в інших частинах RetroForge. Нова музика потребує нового розподілу, коли усталені компанії спершу не розуміють ринку. Спальня або маленька студія може стати виробничим середовищем. Малий лейбл може стати мостом від експерименту до аудиторії.
Cabaret Voltaire зберігають індустріальний шум, плівку й конфронтацію в історії ще до того, як synth-pop стає модним
Шеффілдська історія Cabaret Voltaire не дає Synth Britannia перетворитися на сюжет, що починається з привабливих клавішних хуків. Chris Watson, Richard H. Kirk і Stephen Mallinder використовували плівку, електроніку, оброблені голоси й ритмічні експерименти у роботі, пов’язаній з industrial і post-punk культурою. Музика може бути абразивною й політично зарядженою так, як пізніший мейнстримний synth-pop часто не є.
Це важливо, бо жанрові історії схильні реконструювати початок із успішного фіналу. Коли електронний поп породжує Depeche Mode і Pet Shop Boys, ранні експерименти можна помилково трактувати як примітивні версії пісень, які згодом стали доступнішими. Cabaret Voltaire не зазнавали невдачі в спробі стати попом. Вони досліджували інше призначення електроніки. Пізніша комерційна сцена успадковує технологію, не успадковуючи кожної естетичної мети. Сильна документальна історія зберігає обидва боки.
Sheffield стає одним із великих міст електронної музики, бо кілька різних відповідей розвиваються поруч
The Human League, Cabaret Voltaire й пізніший Heaven 17 прив’язують документальний фільм до Sheffield, міста, чий промисловий ландшафт став майже надто символічно зручним для історій електронної музики. Візуальна асоціація фабрик із синтезаторами може стати кліше, якщо трактувати її детерміністично. Люди не роблять електронну музику просто тому, що поруч є сталеливарні заводи. Важлива локальна мережа клубів, art-school культури, дешевих просторів, музикантів і спільного усвідомлення, що нова технологія пропонує альтернативу звичайним рок-гуртам.
Еволюція The Human League особливо показова. Ранній гурт із Martyn Ware та Ian Craig Marsh створює суворіше електронне звучання, перш ніж зміна складу веде до комерційно вибухової формації, пов’язаної з Dare. Ware і Marsh потім створюють Heaven 17, демонструючи, що розкол гурту може породити дві важливі гілки замість одного переможця й одного переможеного. Усна історія фільму надзвичайно виграє від того, що учасники самі описують цей поділ.
Виступ Gary Numan на *Top of the Pops* робить андеграунд видимим для мільйонів за кілька хвилин
Синопсис BBC визначає появу Gary Numan із Tubeway Army на Top of the Pops у 1979 році з "Are 'Friends' Electric?" як момент переходу. Важливість частково полягає у масштабі телебачення.
Електронна музика існувала до цієї трансляції, а The Human League, Cabaret Voltaire та інші вже працювали. Top of the Pops поміщає виразно електронний, емоційно відсторонений виступ усередину однієї з найбільш мейнстримних поп-інституцій Британії. Раптом майбутнє відбувається не в спеціалізованому клубі. Воно в сімейних вітальнях.
Поява Numan також демонструє, наскільки сильно образ і звук підсилюють одне одного. Макіяж, освітлення, контрольований рух і синтезатори створюють ідентичність, яку глядачі впізнають миттєво. Це не просто музика, що стає популярною. Це візуальна мова, що стає читабельною. BBC особливо добре розташована для розповіді цієї історії, бо власний архів інституції допоміг створити саму подію.
John Foxx і Ultravox показують, що електронна трансформація може відбуватися всередині вже існуючого рок-гурту
Ultravox не починали як повністю електронний проєкт. Перехід гурту через період John Foxx і пізнішу еру Midge Ure показує, як синтезатори могли поступово входити в рок-структуру. Сольна робота Foxx потім рухається ще далі до мінімальної електронної ідентичності. Цей шлях відрізняється від Daniel Miller, який почав із машин, або експериментальної tape-культури Cabaret Voltaire. Та сама технологія підтримує кілька маршрутів. Ultravox пізніше досягають величезного комерційного успіху з "Vienna", де синтезатори, звичайні барабани, бас, вокал і візуальна витонченість співіснують без потреби вибирати між "rock" та "electronic". Широкий список учасників документального фільму не дозволяє визначати synth-pop одним інструментом. Електронна музика стає набором виробничих рішень, здатних входити в різні архітектури гурту.
Розкол The Human League перетворює один експериментальний гурт на дві мейнстримні історії
Кадрова трансформація The Human League є однією з центральних історій, бо стискає перехід від експериментальної електроніки до поп-успіху. Martyn Ware і Ian Craig Marsh йдуть і створюють Heaven 17, тоді як Philip Oakey продовжує з перебудованим The Human League за участі Joanne Catherall і Susan Ann Sulley. Новий гурт зрештою створює Dare, альбом, чий міжнародний успіх допомагає повністю перевести синтезаторний поп у мейнстримну культуру. Розкол корисний, бо історії жанрових змін часто уявляють один гурт, який поступово стає комерційнішим. Тут мистецька незгода породжує окремі організації. Одна гілка йде власним electronic-funk-pop шляхом; інша розвиває новий візуальний і вокальний баланс, здатний на величезний успіх у чартах. Жодну історію не потрібно трактувати як зраду. Сцена стає багатшою саме тому, що первісна конфігурація не залишається стабільною.
Depeche Mode доводять, що технічне обмеження може стати довговічною культурою написання пісень
Depeche Mode виходять із Basildon із відносно простими ранніми електронними аранжуваннями та складом Vince Clarke, Martin Gore, Andy Fletcher і Dave Gahan. Їхній перший успіх міг залишитися коротким synth-pop моментом. Clarke іде. Гурт не розпадається. Gore бере на себе головну роль автора пісень, і Depeche Mode протягом 1980-х поступово розвивають темнішу й звуково складнішу ідентичність. Тому історична дуга документального фільму може показати дорослішання електронного попу без відмови від доступності. Це важливо, бо ранній стереотип synth-pop часто уявляє одноразові novelty-акти, побудовані навколо нових машин. Depeche Mode доводять протилежне. Коли новизна синтезаторів зникає, написання пісень, production та ідентичність усе одно повинні нести кар’єру. Технологія відчиняє двері. Вона не гарантує довголіття.
Vince Clarke стає одним із найкращих прикладів електронного попу як ремесла, а не футуристичної ідеології
Після Depeche Mode Clarke створює Yazoo з Alison Moyet, а пізніше Erasure з Andy Bell. Його кар’єра демонструє версію електронної музики, менше зайняту дистопічною модерністю й більше — економією написання пісні. Синтезатори забезпечують аранжування, ритм і текстуру навколо мелодій, спроєктованих працювати як поп. Це важливо всередині документального фільму, чиї ранні розділи підкреслюють відчуження, висотну архітектуру та експериментальну маргінальну культуру. Технологія не залишається емоційно прив’язаною до цих витоків. Машина, здатна створювати холодну абстракцію, так само добре може підтримувати тепло, романтизм і прямі хуки. Електронна музика стає достатньо звичайною, щоб містити кілька емоційних жанрів. Ця нормалізація є однією зі справжніх тем фільму.
Soft Cell показують, як мінімальні електронні аранжування можуть стати емоційно надмірними
Soft Cell Marc Almond і Dave Ball створюють ще одну корисну суперечність. Інструментальна установка може бути відносно розрідженою. Вокальний виступ Almond — що завгодно, тільки не емоційно стриманий. Це поєднання підриває припущення, що синтезаторна музика за своєю природою породжує відсторонений або роботизований афект. Електроніка може забезпечити суворість, на фоні якої драматичний співак стає ще інтенсивнішим. Успіх дуету з "Tainted Love" також показує, як електронний поп переосмислює наявний соул-репертуар, а не повністю відокремлює себе від старіших музичних традицій. Це ще одне нагадування, що нібито футуризм сцени частково побудований із минулого. Нові машини не стирають старі пісні. Вони створюють для них нові аранжування.
New Order перетворюють крах Joy Division на міст між post-punk і танцювальною культурою
Після смерті Ian Curtis решта учасників Joy Division створюють New Order і поступово інтегрують синтезатори, секвенсори та драм-машини у звучання, яке все ще пов’язане з post-punk. До початку 1980-х стосунки гурту з клубами й електронним ритмом стають центральними для розвитку британської танцювально-орієнтованої музики. Синопсис BBC використовує New Order як частину кінцевої точки документального фільму, де synth-pop починає відкриватися в танцювальну музику. Це історично важливо, бо електронний поп не просто стає комерційно відполірованішим. Він змінює соціальний простір. Музика, призначена для слухання й живих гуртів, дедалі більше взаємодіє з клубними системами, діджеями та довгими ритмічними формами. Подорож синтезатора від експериментальної периферії до поп-сцени продовжується на танцмайданчик.
Pet Shop Boys є влучною пізньою точкою, бо сцена вже достатньо витончена, щоб іронізувати над самим попом
Neil Tennant і Chris Lowe з’являються після найраніших synth-піонерів і успадковують ландшафт, у якому електронний поп більше не потребує виправдання. Тому їхня робота може бути самосвідомою щодо знаменитості, споживання, клубної культури й конструювання попу. Це важливий історичний зсув. The Human League колись мусили доводити, що гурт, побудований навколо синтезаторів, може потрапити в чарти. Pet Shop Boys можуть сприймати технологію як даність і зосередитися на тому, що поп означає соціально. Інструмент перестав бути темою. Він стає граматикою. Саме тому Synth Britannia природно завершується приблизно на початку-середині 1980-х. Коли електроніка стає звичайною мовою мейнстриму, історія розростається надто далеко для одного жанрового документального фільму.
Архів BBC є водночас доказом і однією з інституцій, що допомогла створити історію, яку тепер згадує
Супутня програма Synth Britannia at the BBC вийшла приблизно одночасно з основним документальним фільмом і безпосередньо використовувала архіви виступів BBC. Ці взаємини незвично показові.
Top of the Pops, The Old Grey Whistle Test та інші програми не були нейтральними камерами, які просто спостерігали за незалежною сценою. Телевізійні появи змінювали кар’єри, відкриваючи гурти аудиторіям далеко за межами клубів і спеціалізованої преси. Тепер BBC використовує власний архів, щоб розповідати історію трансформацій, які сама допомогла прискорити. Це робить документальний фільм частково інституційною автобіографією. Архів мовлення стає найціннішим тоді, коли глядачі пам’ятають, що саме мовлення було історичною дією.
У тривалості є оманливі вторинні записи, але тогочасні докази трансляції підтримують приблизно дев’яносто хвилин
Деякі сучасні телевізійні бази даних вказують Synth Britannia як шістдесятихвилинну програму. Тогочасні записи трансляцій жовтня 2009 року та збережені описи повної програми поміщають документальний фільм приблизно на дев’яноста хвилинах, тоді як сучасні стримінгові каталоги часто вказують близько 88 хвилин. Плутанина може частково походити від окремої архівної програми Synth Britannia at the BBC, яка сама тривала близько години, а також від пізнішого успадкування даних між базами. Тому RetroForge має використовувати приблизно 88-90 хвилин для основного документального фільму й тримати супутню архівну компіляцію окремо. Саме тому метадані на основі джерел мають значення. Дві програми з майже однаковими назвами виходили поруч. Через п’ятнадцять років бази даних починають змішувати їхні тіні.
Найбільше досягнення фільму — показати, що електронний поп не був чистим розривом із punk, а одним із можливих майбутніх punk
Популярна історія часто протиставляє punk-гітари синтезаторам 1980-х, трактуючи електронний поп як відполіровану комерційну культуру, що замінила сиру бунтівність. Synth Britannia висуває переконливіший аргумент. DIY-етика, незалежні лейбли, дешеве обладнання, відмова від віртуозних рок-умовностей і post-punk експерименти створюють середовище, у якому синтезаторні гурти процвітають. Машина не є протилежністю punk. Для деяких музикантів вона є інструментом, який робить punk-дозвіл "створи власний гурт" ще радикальнішим. Гурт узагалі не потрібен. Ця ідея змінює поп назавжди.
Примітка щодо перегляду та колекціонування
Використовуйте приблизно 88-90 хвилин як тривалість основного документального фільму, вперше показаного на BBC Four 16 жовтня 2009 року. Окрему архівну компіляцію *приблизно на одну годину Synth Britannia at the BBC*** зберігайте як супутню програму, а не альтернативний монтаж.